29 січня в Києві відбулася міжнародна конференція «Українські політичні партії на старті виборчої кампанії». Захід було організовано Комітетом виборців України у співпраці і за підтримки Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні. Участь в конференції взяли міжнародні та вітчизняні експерти, народні депутати України, представники політичних партій та громадські активісти.

Панельна дискусія: політичні партії на старті: «виборчі машини» чи відповідальні політичні сили

Модератором заходу виступив голова Комітету виборців України Олексій Кошель. Він зазначив, що в 2017 році суттєво знизився так званий партійний бум, оскільки впродовж року було зареєстровано лише три нові політичні сили. Це значно менше, ніж у попередні періоди. Так, в 2016 році було зареєстровано 42 політичні партії, в 2015 році – 79; у 2014 році – 37. Загалом, майже половина із нині існуючих українських політичних партій з’явилися впродовж 2014-2016 рр. Всього в Україні зареєстровано 356 політичних партій, що є одним із найвищих показників серед європейських держав та найвищим результатом в Центрально-Східній Європі.

На думку голови КВУ одним із показників політичної активності політичних партій є участь в місцевих виборах (зокрема, на виборах в об’єднані громади). Із понад 350 політичних партій регулярно участь у виборах беруть 40 політичних сил. При цьому лише дві політичні партії активно беруть участь у відповідних виборах: це «Блок Петра Порошенка «Солідарність» та ВО «Батьківщина», які за два роки висунули найбільше кандидатів серед усіх партій на виборах до об’єднаних громад.

Також О. Кошель додав, що результати місцевих виборів упродовж 2015-2017 років засвідчили, що на місцях фактично не відбувається оновлення політичних еліт. На виборах в об’єднані громади, як правило, перемагають так звані «старі обличчя». Тобто, особи, що вже були обрані на попередніх виборах. На виборах 29 жовтня 2017 року 75% кандидатів на посади голів громад, що перемогли, були обрані раніше на виборах 25 жовтня 2015 року. Тобто, на момент виборів вони були чинними сільськими, селищними, міськими головами.

Аналітик КВУ, Денис Рибачок, зазначив, що при підготовці до майбутніх парламентських виборів важливе значення для політичних партій матиме державне фінансування. Тобто, кошти, які партії отримують із Державного бюджету України на фінансування статутної діяльності. За перший рік державного фінансування парламентські політичні партії витратили більшість коштів, отриманих із Державного бюджету України, на оплату рекламних матеріалів, що є негативною тенденцією. За рік державного фінансування (із вересня 2016 р. по вересень 2017 р.) партії сукупно витратили майже півмільярда гривень – 436 млн., із яких найбільше коштів, 109 млн., партії витратили на рекламу в ЗМІ (ТБ, радіо, друковані ЗМІ, білборди). На рекламу було витрачено більше коштів, аніж на заробітну плату та оренду приміщень разом взяті.

Щодо основних витрат парламентських партій, то Народний Фронт, Радикальна партія Олега Ляшка, «Самопоміч» та «Опозиційний блок» витратили більшість коштів із держбюджету на рекламу в ЗМІ, «Батьківщина» – на оренду приміщень, БПП «Солідарність» – на осередки.

Партії, за окремими винятками, також фактично не вкладають кошти в розбудову місцевих осередків або ж роблять це у виключно централізований спосіб. Загалом, за рік парламентські партії витратили на утримання місцевих організацій лише 16% коштів – 68 млн. грн. Дві парламентські партії (НФ та РПЛ) не мають жодної місцевої організацій партії зі статусом юридичної особи, що не сприяє належній роботі регіональних структур партій.

Юлія Кириченко, керівник проектів з питань конституційного права Центру політико-правових реформ, звернула увагу на питання дотримання політичними партіями вимог закону в частині подання фінансових звітів. Зокрема, підкреслила, що наразі звіти подають близько 270 партій із 350 зареєстрованих і ця цифра, швидше за все, не буде змінюватися. Пані Кириченко наголосила на проблемі відповідальності політичних партій за порушення чинного законодавства. Проблема полягає в тому, що наразі партіям вигідніше не подати звіт взагалі, аніж подати його з порушеннями та нести відповідне покарання. НАЗК наразі не має реальних важелів впливу для того, щоб притягнути до відповідальності представників партій. Причина цьому, на думку пані Кириченко, полягає в тому, що вкрай складно знайти представників партій, до яких можна застосувати законом передбачувану відповідальність. Також було зазначено, що парламентські партії сумлінніше дотримуються вимог закону, аніж інші політичні сили. Презентацію виступу пані Кириченко можна переглянути за посиланням.

Володимир Ар’єв, народний депутат України, фракція партії «Блок Петра Порошенка», окреслив питання проведення виборчої реформи в Україні. Зокрема, щодо прийняття нового виборчого законодавства. Народний депутат зазначив, що в парламенті існує серйозний опір мажоритарників щодо зміни виборчої системи. При цьому вказав на те, що жоден законопроект наразі не дає гарантій щодо уникнення політичної корупції. На думку політика важливим етапом має стати проведення масштабної інформаційно-просвітницької кампанії на тему протидії політичній корупції. Зокрема, відповідна діяльність має проводитися в школах та університетах, до дозволить вирішувати причину проблеми, а не боротися із її наслідками.

Віктор Таран, голова Центру "Ейдос", окреслив типові порушення політичних партій в частині дотримання вимог щодо державного фінансування. Зокрема, наголосив на таких проблемах як:
- внески на рахунки партій від анонімів
- внески від іноземних кампаній
- партії продовжують приховувати центральний апарат
- відсутність банківських рахунків
- приховування офісних приміщень
- приховування спонсорської допомоги 
- завищення видатків
- заниження і приховування витрат
- обіг необлікованої готівки

Серед прикладів «тінізації» партійного життя В. Таран навів ситуацію із партією «Опозиційний блок», в центральному апараті якої офіційно не працює жодної особи. Також партії часто приховують свої офіси, не зазнаючи про них у фінансових звітах. При цьому на практиці відповідні приміщення реально функціонують.

Панельна дискусія: політична відповідальність партій. Міжнародний досвід

Габріеле Бауманн, керівник Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні, однією із ключових проблем партійної системи України назвала низький рівень довіри громадян до політичних партій. Однак при цьому пані Бауманн зазначила, що українці довіряють демократії як успішному політичному режиму. Відповідно до даних соціологічних досліджень в Україні більше довіряють демократії, ніж в сусідніх Угорщині та Польщі. Натомість пані Бауманн вказала, що навіть найбільш популярні партії в Україні не користуються значною підтримкою громадян, про що свідчать результати соціологічних досліджень. Важливим етапом для демократизації держави та довіри до партій має стати питання політичної освіти, що дозволить партіям налагодити ефективнішу комунікацію із громадянами та не працювати у форматі популістських гасел.

Мері О’Хейген, головний радник і старший директор НДІ в Україні, окреслила питання політичної відповідальності політичних партій. Пані О’Хейген вказала на проблему популізму в діяльності політичних сил. Зокрема, було вказано на неприпустимість значного розриву в обіцянках партій та їх діях після приходу до влади. Однією із ознак політичної безвідповідальності є те, що політичні партії схильні висловлювати ті ідеї, які є популярними серед виборців. Натомість, партії часто не мають власного бачення розвитку держави і акцентують на тому, що хочуть почути громадяни. Більше того громадяни також повинні відчувати відповідальність за політичну ситуацію в державі. Відповідальність стосується як тих, кого було обрано, так і тих, хто їх обрав. Щодо теми популізму пані О’Хейген додала, що така ситуація складається внаслідок того, що найбільш прогресивна частина суспільства висловлює байдужість до політичної ситуації в державі, чим створює сприятливі умови для поширення потенційних популістів.

Мортон Енберг, керівник Офісу Ради Європи в Україні, розглянув питання зміни виборчої системи в Україні. Зокрема, він зазначив, що, як правило, Рада Європи та Венеціанська комісія не схильні рекомендувати конкретну виборчу систему для окремо взятої держави, однак для України було зроблено виняток. Адже відповідно до рекомендацій Венеціанської комісії найбільш доцільною для України видається пропорційна виборча система із відкритими списками. При цьому пан Енберг зазначив, що важливо не забувати про роботу із громадянами на місцевому рівні та працювати в напрямку підвищення політичної участі виборців.

Кирило Третяк, Координатор програми Східноєвропейського центру багатопартійної демократії в Україні, закликав учасників заходу приділяти достатньо уваги міжнародному контексту при вирішенні типових для України проблем. За словами пана Третяка Україна, хоч і має певні особливості, однак не є унікальною в плані проблем для розвитку демократії, політичних партій та елементів виборів. Змістовно схожі проблеми мають й інші європейські держави, а тому їх досвід може бути цінний при вирішенні українських проблем. За словами пана Третяка ключовим для України має стати проведення повноцінних інформаційних та просвітницьких кампаній щодо питань політичної відповідальності. Це включає як роботу із виборцями, так і роботу із партійцями. Останні часто слабко орієнтуються в політиці, що негативно позначається на якості їх роботи. Пан Третяк зауважив, що Нідерландський інститут багатопартійної демократії, займається тим, що надає консультативну допомогу для політичних партій з метою побудови нової генерації політиків.

Панельна дискусія: Як протидіяти популізму напередодні виборів

Володимир Цибулько, політичний експерт, зазначив, що партійна реформа є нерозривно пов’язаною із виборчою реформою. Тому ці процеси повинні будуватися як одне ціле, а не як паралельні площини. Важливим етапом має стати внесення змін до закону «Про політичні партії в Україні», який, на думку експертів, є застарілим та не відповідає сучасним тенденціям в розвитку політичних сил. Також при проведення партійної реформи має бути враховано майбутні зміни в адміністративно-територіальному устрої України. Зокрема, щодо укрупнення районів та загальне зменшення кількості чиновників на місцях. Тому політичні партії при розбудові своїх організацій повинні орієнтуватися на нову адміністративну структуру. Також на думку В. Цибулька для оновлення політичних партій в Україні має пройти бодай кілька виборчих циклів.

Микола Давидюк, директор Аналітичного центру «Політика», вказав на фактичну відсутність в політичних партій власних коштів для розвитку. Адже офіційно 90% витрат партій – це гроші, отримані в рамках державного фінансування. На думку експерта це може свідчить про «тінізацію» партійного життя, оскільки невідомо куди зникли значні суми коштів, про які партії заявляли ще до початку держфінансування. Одна з ключових проблем – це те, що партії фактично не продукують інтелектуального продукту. Політичні сили не працюють у форматі стратегічного мислення та розробки якісних виборчих програм. Зокрема, із залученням відповідних аналітичних центрів та експертних структур. Крім того проблемою залишається відсутність децентралізації в партійному житті. Місцеві організації фактично не мають власних коштів і є повністю залежними від центрального апарату політсили.Щодо протидії популізму, то антонімом цього слова можна вважати конкретні результати політиків. М. Давидюк вказав на важливість того, щоб громадяни оцінювали політичних діячів через їх конкретні результати їх роботи на місцях. Тоді б успіхи на місцевому рівні могли перетворитися в загальне зростання в межах всієї держави. Партії мають готувати молодих лідерів, надавати виборцями аналітику щодо проведення ключових для держави реформ. При цьому кошти варто вкладати не в матеріальні аспекти, а в смислову складову.

Ігар Тишкевич, експерт аналітичного центру "Український інститут майбутнього" з внутрішньої та міжнародної політики, посилаючись на дані соціологічних досліджень, наголосив на ключових позитивних та негативних тенденціях в розвитку українського суспільства на сучасному етапі. Серед негативу – готовність виборців продавати свій голос на виборах (в середньому це стосується від 12 до 15% виборців). Це є високим показником і свідчить про хворобливий стан держави. Інша негативна тенденція – це слабкий рівень орієнтації громадян у політиці. Так, лише 55% виборців бодай раз читали партійні програми. З іншого боку серед плюсів було виділено зростання прагнення українців брати активну участь в політиці. Мова йде про третину громадян, що готові до реальних дій. На думку експерта це є вкрай високим показником, оскільки зміни в державі реалізовує не більшість, а добре організована меншість. Саме така сила здатна дати відповідь на сучасні виклики та, в тому числі, не піддатися на загальний популізм. Адже ключова ідея популізму – це пошук простих рішень в складній ситуації. Натомість, коли в громадян є розвинуте критичне мислення, тоді вплив популістських ідей мінімальний.

Андрій Дуда, політичний експерт, зазначив, що повністю вирішити проблему популізму нереально, однак можна частково обмежити його вплив. За визначенням експерта популізм – це подання неправдивої інформації, що спотворює волевиявлення громадян. На думку А. Дуди на сучасному етапі важливо максимально обмежити медіаскладову виборів: партії мають напряму працювати із виборцями, залучаючи їх до політичного обговорення. Тобто, ключовим має стати формат «від дверей до дверей». Це, за словами А. Дуди, допоможе вирішити проблему популізму. Оскільки напряму політикам буде набагато важче пропонувати виборцям відверто нереальні рішення щодо їхніх проблем. Також з метою протидії популізму важливо залучати до відповідного процесу громадський сектор. Зокрема, потрібно аналізувати виконання політиками своїх обіцянок та передвиборчих програм. Щодо партійного життя, то його варто побудувати за принципом децентралізації влади. Загалом традиційно саме на місцевому рівні популізм є найменшим, оскільки виборцями відносно просто перевірити виконання обіцянок партій чи політичних діячів. Тому популізм – це, в першу чергу, акцентування на всеукраїнських проблемах без конкретики, що притаманна місцевій політиці.

Максим Черкасенко, член правління партії «Демократичний альянс», наголосив на тому, що партія «Демальянс» послідовно виступає за надання партіям підтримки у вигляді державного фінансування. На його думку це потрібно робити для оновлення політичної еліти в країні шляхом надання доступу до політики новим політичним партіям, а не тимчасовим олігархічним проектам. Щодо теми популізму, то його не варто сприймати як явище, що характерне виключно для опозиції. Популізм варто розглядати, в тому числі, в діях осіб, які знаходяться при владі. На думку пана Черкасенка саме такі політики мають доступ до ресурсів, а тому загроза популізму в їхніх діях є найвищою. Загалом популізм є прямо залежним від економічної ситуації в державі. За словами пана Черкасенка економічне зубожіння населення створює сприятливі умови для популістських ідей. Натомість економічне благополуччя здатне заблокувати політиків-популістів. Як доказ було наведено ситуацію в Європейському Союзі, де економічне зростання фактично нівелювало вплив популізму на виборців.