Матеріал видання "Лівий Берег"
20 березня, майже через місяць повномасштабного вторгнення РФ, РНБО призупинила діяльність 11 проросійських партій.
Півтора місяця знадобилося Верховній Раді України, щоб ухвалити зміни до законодавчих актів для прискорення судової процедури заборони політичних партій.
Президент України підписав його 14 травня, та, за, законом Міністерство юстиції мало б невідкладно подати необхідні документи до суду. Мін'юст 20 травня запустив процес, скерувавши судові позови, засідання по яких заплановано на середину червня. Відповідно до нових законодавчих змін, розгляд таких справ разом з апеляцією не має перевищувати два місяці. Тому у кращому випадку на остаточну судову заборону слід очікувати наприкінці літа.
Але заборона цих 11 партій, починаючи від ОПЗЖ та Шарія, які були на слуху, не розв'яже системно проблеми засилля проросійських сил. Міністерство юстиції мало б провести аудит не лише понад 300 партій, а й усіх громадських організацій. Оскільки наразі продовжують існувати не лише Партія регіонів та переназвана «Партія політики Путіна». А ще й сотні таких ГО, які всі роки війни отримували фінансування з Фонду Путіна чи були сателітами проросійських партій.
Пропозиції президента України, які схвалила Рада 22 травня, щодо заборони не лише пропаганди російського режиму та символіки вторгнення, а і проросійських ГО — важливі.
Але в законі (змінами доповнили попередній закон про заборону політичних партій) так і не змінили сам механізм. Тому залишається тривала судова процедура, коли в результаті точно не всі громадські посібники окупанта будуть заборонені.
Кращим варіантом було б прийняття єдиного закону про заборону всіх проросійських партій та організацій за прикладом післявоєнної Німеччини.
Втім, яким би досконалим не був будь-який закон, в Україні все одно будуть підіймати голови проросійські сили у «м’якій» формі загравання з виборцями на темі «захисту трудящих» та ностальгії за радянщиною. Тому основне завдання постане перед самим виборцем, — про це в інтерв'ю LB розповів голова Комітету виборців України Олексій Кошель.
Зміни до законів про заборону політичних партій та ГО - це не системне розв'язання проблеми з проросійськими силами
Верховна Рада 12 травня внесла зміни до закону про загарбницьку символіку, доповнивши закон про заборону політичних партій. Тоді були проголосовані пропозиції президента після вето на закон у частині розширення заборони проросійських ГО. Але наразі на сайті Міністерства юстиції України відсутня інформація не лише щодо переліку зареєстрованих політичних партій, а й громадських об’єднань. За інформацією КВУ, скільки проросійських ГО продовжують працювати на території України?
Питання тут навіть не у кількості. Багато їх чи мало. Дуже важливо зрозуміти: скільки реально живих, чинних ГО, а хто існує лише на папері. В якому вони статусі? Це вкрай необхідно. Які організації мають статус юридичної особи? Іншими словами, мають відкритий рахунок у банку.
Політичних партій у нас також багато. Їх понад 350. Але з цієї кількості офіційно зареєстрованих — реально живі партії — це не більше 50-60.
Я вважаю правильним рішення РНБО, а потім парламенту про заборону проросійських політичних партій. Проте запропонований механізм на практиці буде працювати частково. Бо через суди не всі партії та організації в результаті будуть заборонені. На мою думку, потрібен окремий закон, яким би показово та публічно заборонили назавжди ОПЗЖ та інші проросійські партії.
Плюс й досі продовжують працювати проросійські громадські організації (наразі судових позовів про їх заборону немає). Це десятки й десятки організацій, у тому числі й ті, хто в останні роки отримував пряме фінансування від держави-агресора. Однозначно їх діяльність в період війни становить серйозні ризики для національної безпеки. В основну групу ризику входять організації, які всі ці роки війни з Росією отримували гроші від російського фонду «Русский мир». Цей фонд було створено указом Путіна ще у 2007 році. По суті він є структурним підрозділом Служби зовнішньої розвідки РФ. В Україні наразі продовжують працювати організації, які фінансуються цим фондом. Це: «Об’єднання співвітчизників — Мирні ініціативи-розвиток» (абревіатура «МІР» — створили ще 2011, зареєстрована у Києві по вулиці Ярославів Вал 36-38), «Російська школа», Руська національна громада «Русичъ», «Словянські цінності», «Академія» та десятки інших. Як ми бачимо, дуже часто це організації, зареєстровані під нейтральними назвами (що буде створювати проблеми з їх забороною за новим законом). Але ж вони всі ці роки, з 2014 року, фінансувалися з фонду Путіна. Тому автоматично мали б бути заборонені.
Навіть після рішення РНБО про призупинення діяльності проросійських партій продовжують легально функціонувати їх однойменні громадські організації. Це: «Опозиційна платформа «За життя», «Молодіжне крило ОПЗЖ». Також існує громадська структура Медведчука — «Український вибір — право народу». Ми бачимо велику кількість усіляких жіночих, молодіжних об’єднань при ОПЗЖ, партії Шарія. Це практика української політики, коли партії створюють свої організації та фонди, усілякі об'єднання. Їх назви фактично дублюють назву партій. Якщо брати десяток проросійських партій, то в їх орбіті — як мінімум півсотні громадських організацій.
Безперечно, всі ці організації можуть використовуватися країною-агресором не лише для ведення пропагандистсько-інформаційної роботи. Велика небезпека у тому, що їх можуть задіяти для легітимізації незаконних псевдодержавних структур. Іншими словами, вони можуть залучатися до організації так званих референдумів. Тобто російська влада використовує їх у різних формах. Ризик від їх діяльності в умовах війни дуже значний.
Тому, я вважаю, що має бути складений весь список таких громадських організацій. Та їх діяльність мала б бути невідкладно припинена. Закон Верховної Ради про заборону політичних партій та організацій, на жаль, буде діяти лише частково. Бо цей новий закон лише прискорює наявну процедуру судової заборони. Коли Мін'юст звертається до суду (скорочуються також строки розгляду таких справ з апеляцією до двох місяців та змінена юрисдикція з ОАСК до Львова).
Парламенту треба б було зосередитися на прийнятті повноцінних рішень, які б чітко регулювали таку заборону та зменшили російський політичний вплив через свої партії та громадські організації в Україні.
Можна передбачити додаткові запобіжники. Зокрема, зараз на розгляді Верховної Ради знаходиться законопроєкт, який пропонує встановлення заборони та цензів балотуватися від президентських, парламентських виборів до місцевих. Мова про заборону для громадян, які були засновниками та керівниками проросійських політичних партій.
Це був би достатньо серйозний крок на шляху прощання з усім «руським миром». Я не вважаю цю ініціативу якоюсь політичною розправою. Законопроєкт достатньо нейтральний, який підписали близько 40 депутатів від «Слуги народу» та групи «За майбутнє».
Партія регіонів та перейменована Путіна — досі діють
Закон про заборону політичних партій, як ви сказали, не розв'яже проблеми комплексно. Які ще додаткові зміни необхідні?
На мою думку, варто б було розширити перелік політичних партій, які ми розглядаємо, як проросійські. Зверну увагу. В рішенні РНБО не було партії під назвою «Партія регіонів». Вона формально існує й сьогодні. Тут не принципово: чи є в неї рейтинг, структури та інше. Партія існує, її дуже легко можуть відродити й так далі. Якщо буде така воля. На моє переконання, «Партія регіонів» точно має входити у цей перелік проросійських заборонених партій.
Ще один приклад. Це достатньо сумна та принизлива сторінка нашої історії, але у свій час була створена «Партія політики Путіна». Вони навіть брали участь у виборах. Отримали нищівні результати (на парламентських виборах 2005 року отримали 0,12%). Однак це був політичний проєкт, в який вкладалися кошти. Один з нардепів СДПУ(о) — Володимир Рябіка — входив у передвиборчу п’ятірку цієї партії. Там же була режисерка Оксана Байрак. Тобто, очевидно, що проєкт розглядався достатньо серйозно. Після поразки на виборах ця партія перейменувалася в «Русь едина». Вона точно продовжує існувати й досі. На моє переконання, ця партія також має бути включена у список заборонених.
Уточнення. Чи проводив КВУ аналіз щодо фінансування проросійських ГО з фонду Путіна? Про які суми йде мова?
Цікаво, що на сайті цього фонду «Русский мир» ця інформація зникла. Насправді суми також не так важливі. Бо складно міряти «проросійськість» десятками чи сотнями мільйонів. Головна проблема у тому, що ці ГО можуть використовуватися й досі як ідеологічна зброя, а це реальна зброя проти України. Вважаю, що в цілому ми можемо говорити про сотні таких проросійських організацій, як з нейтральними назвами, так і від політичних партій.
Законом за аналогією заборони нацистів та комуністів можна позбутися усіх елементів «руського миру»
Процедура заборони політичних партій та громадських організацій навіть після внесення змін до законів залишається старою. Тобто лише за поданням Міністерства юстиції до суду. Але Мін'юст лише через два з половиною місяці після рішення РНБО про призупинення діяльності проросійських партій почав подавати таки позови до суду в юрисдикції міста Львова. Перше засідання щодо заборони ОПЗЖ відбудеться лише 16 червня. Чи не є це зволіканням?
За законом, Мін'юст має невідкладно звернутися до суду. Підставою є проросійські гасла, виступи, а також наявність у статутних документах тези про співпрацю з державою-агресором. Але, на мою думку, більш правильною була б заборона на законодавчому рівні переліку політичних партій. Це б був показовий акт за аналогією заборони нацистської партії в Німеччині. Та за прикладом заборони комуністичної партії законодавчими актами українського парламенту. Я вважаю, що в законі мала б бути передбачена не лише заборона, а й обов’язковість подальшого трибуналу. У різних формах, включаючи можливість громадського трибуналу.
Це мав би бути окремий закон про заборону діяльності без усіляких судових рішень? Коли одним рішенням забороняють, і все?
На моє переконання, так. Бо наразі, відповідно до прийнятих змін до законодавства, ми не покладемо край проблемі з присутністю проросійських сил в нашій політичній системі. По ОПЗЖ чи партії Шарія ми маємо безліч фактів співпраці з агресором, близько ста прикладів, коли їх лідери партійних структур чи активісти йшли на колаборацію. Тут доказову базу для суду буде дуже легко знайти. Проблем з цим точно не буде.
Але заборонити судом ту ж «Русь единая», яка раніше називалася «Партією політики Путіна», буде дуже складно. Бо вона існує лише на папері. Теж саме стосується Партії регіонів, яка не працює. Однак їх обов'язково треба заборонити. Це й символічне значення. Мене, як громадянина України, ображає, що навіть перейменована «Партія політики Путіна» й досі існує.
Не кажучи про те, що наразі закон так і не забороняє діяльності припартійних проросійських організацій. Всі ці організації, фонди, назви яких співзвучні з партіями, треба теж заборонити. Всіх цих елементів «руського миру» треба позбавлятися.
За вашими оцінками, внесені зміни в закон про політичні партії щодо заборони громадських організацій є недостатніми? Бо судова процедура до громадських організацій така сама, як і до партій. І це буде «довга пісня»?
Так. Це буде не лише «довга пісня». Ми маємо розуміти, що не в усіх випадках суд прийме рішення щодо заборони громадських організацій. Бо так само як існують мертві партії, а це близько 80%, є аналогічні громадські організації. Втім, ризик від активних лише на паперах, а на практиці мертвих структур, — все одно є. На окупованих територіях з цих ГО створюють різноманітні ради, асоціації, спільноти тощо. Вони можуть бути спостерігачами. Це дуже серйозна проблема.
За моїми оцінками, в цілому вся історія зі змінами до закону про заборону політичних партій та ГО — достатньо сумна. Ми бачили, як президент заветував цей закон. Надав свої пропозиції. В умовах війни немає жодних причин для того, щоб не налагодити роботу та співпрацю з іншими гілками влади для прийняття законів, які не треба потім ветувати. На порядок денний мають виноситися законопроєкти, заздалегідь погоджені. Ми не можемо витрачати дорогоцінний час, щоб приймати закони, постійно вносити якісь зміни та щоб їх потім ще й ветували для голосування за все нові та нові зміни. Все це вказує на відсутність достатньої координації роботи Верховної Ради з Офісом президента. І це не єдиний приклад вето. Це дуже показово. Та говорить про неузгодженості, які є.
Вся ця історія з внесенням змін до закону про політичні партії, потім внесення змін до закону про заборону символіки, вето та додаткові зміни до основного закону нагадує мені затяжний формат. А мав би бути просто аналог із забороною нацистської Німеччини. Це був би єдиний закон та урок.
На жаль, нас все одно очікує формат такої собі м’якої проросійськості
Це б однозначно поставило хрест на усіляких проросійських партіях та їх громадських сателітах?
Плюс. Треба розуміти, яким би чином, ретельно та досконало не були виписані усі законодавчі механізми, проблему проросійських партій та сил ми все одно до кінця не розв’яжемо. Вважаю, що на нас все одно очікує формат такої собі м’якої проросійськості. У нас все одно будуть партії, які будуть робити акцент на радянських та ностальгуючих за союзом нотках, настроях збереження прав трудящих. Будуть популярні соціалістичні гасла та можуть бути партії по захисту традиційного православ'я, релігійних цінностей. У таких форматах вони все одно будуть поступово відроджуватися. На превеликий жаль, ми можемо говорити, що їх представники отримають можливість для проходження в українській парламент.
Ви є головою громадської організації. Чи не має у вас пересторог, що внесеними змінами до чинного законодавства зможуть забороняти не лише проросійські, а й інші організації? Які, наприклад, будуть критикувати владу?
Я не бачу для цього жодних підстав. Тому що наша організація займає чітку проукраїнську та патріотичну позицію. Жодних інших підстав за 27-літню історію у КВУ не було. Точно не було й не може бути закидів про проросійськість.
Також я не бачу навіть мінімальних ризиків для інших організацій. Не вважаю, що передбачені механізми можуть використовуватися, як елементи політичної розправи. Але мені здається, що усі ми нарешті маємо поставити велику та жирну крапку, винести урок та перегорнути нову сторінку нашої історії. Треба попрощатися та зачистити політичне поле від наявних проросійських сил.
Зараз документи щодо ОПЗЖ та деяких інших політичних партій нарешті вже передані до суду. Не сумніваюся, що врешті буде позитивне рішення. Але окрім цього, на мою думку, мав би бути хоча б символічний акт Верховної Ради про заборону усіх проросійських сил та їх громадських структур. Такий закон мав би містити вичерпний перелік таких сил. Бо рішення РНБО про призупинення діяльності 11 партій точно недостатньо. Треба провести ревізію. Звісно, судові рішення — це плюс з точки зору доказової бази. Однак мав би бути символічний крок парламенту за аналогією заборони нацистської партії.
Під час воєнного стану в мережі з'явилася велика кількість оголошень про юридичний супровід швидкого перейменування громадських організацій, фондів. Швидко за 5-7 тисяч гривень пропонують зареєструвати нову, перейменувати стару організацію. Чи немає загрози, що ті ж проросійські структури зараз швидко будуть перейменовані?
Це не пов’язано з воєнним станом. Громадські організації почали перереєстровувати ще восени минулого року. Потім терміни були продовжені. Не всі встигали пройти цю бюрократичну процедуру. Для багатьох це було проблемою.
Звісно, ми нікуди не подінемося від того, що партії та громадські організації будуть працювати тут у м’якому проросійському форматі. На жаль, ми все одно приречені на те, що протягом найближчих років тут будуть з’являтися такі нові сили. Бо Росія продовжує активно працювати у цьому напрямку. І не лише в Україні. Вона вкладає величезні кошти в такі організації в Європі, в окремих політиків, телеканали, лідерів громадських думок і так далі. На все це витрачаються неймовірні кошти. Тому цілком природно, що за копійки у порівнянні з витратами по світу, в Україні вони будуть просувати деструктивні настрої, свої тези та пропаганду.
По-друге, як би ретельно ми не писали закони, створювали ідеальні законодавчі механізми, все одно не буде гарантій стовідсоткового запобігання проросійським силам.
Поки у всьому світі є один дієвий механізм — це повернення самих виборців спиною до таких сил. Хотілося б, щоб надалі наші виборці були обачними до політиків, які продовжать спекулювати на радянському минулому, питаннях захисту працівників і так далі. Бо велика частина наших політиків так і живуть у форматі першої половини 19 століття. Тому у перспективі — це вже буде питання свідомого вибору до кожного громадянина.
