Законопроект №2831-3, прийнятий Верховною Радою в першому читанні, передбачає впровадження т.зв. "змішаної" виборчої системи для місцевих виборів. Ця система пропонується для виборів депутатів всіх рад (за винятком сільських та селищних) і вона ніколи раніше не використовувалась в Україні.
Відповідно до запропонованої виборчої системи територія, на якій проводяться вибори, ділиться на територіальні виборчі округи, по можливості якомога рівніші між собою. Кількість округів дорівнює кількості депутатів, яка обирається до відповідної місцевої ради. У кожному з них місцева організація партії (блок місцевих організацій партій – далі, блок) може висунути не більше двох кандидатів. Тобто кандидатів від одного суб’єкта виборчого процесу може бути удвічі більше ніж місць у місцевій раді.
Голоси за місцеву організацію партії (блок) в усіх територіальних виборчих округах додаються і ми отримаємо результат місцевої організації партії (блоку) на відповідних виборах. Поділ мандатів (місць у раді) відбувається між тими місцевими організаціями політичних партій (блоками), які подолали виборчий бар’єр (5% для місцевих організацій партій, та 7% для блоків), та відбувається за знайомою нам методикою: пропорційно до кількості отриманих місцевими організаціями партій (блоків) голосів.
Після цього мандати (місця у раді) кожної місцевої організації партії (блоку) розподіляються між її кандидатами з усіх округів, відповідно до їх рейтингу, який визначається згідно кількості отриманих ними голосів виборців. Зрозуміло, що щоб порівнювати кандидатів від місцевої організації партії (блоку) з різних округів, потрібно, щоб ці округи були рівними. Забезпечити таку рівність при поділі території на округи складно, тому застосовується коефіцієнт вирівнювання.
Суть коефіцієнту проста - припустимо, що в окрузі № 1 – зареєстровано 1000 виборців, а в окрузі № 2 – 800 виборців. І 2 кандидати від однієї партії отримали в цих 2 округах по 400 голосів. Однак, для кандидата з округу № 1 це лише 40% від усіх голосів, а для кандидата з округу № 2 – це 50% голосів. Тому порівнювати їх по кількості голосів, коли кількість виборців в окрузі різна – не справедливо по відношенню до кандидата з округу № 2. Для цього застосовується коефіцієнт вирівнювання – усі голоси кандидатів з округу № 1 у даному випадку слід помножити на 0,8 (бо 1000 виборців з округу № 1 * 0,8 = 800 виборців з округу № 2). У законопроекті, звісно, коефіцієнт вирівнювання вираховується за складнішою формулою, але суть його та сама і полягає в вирівнюванні округів у залежності від кількості зареєстрованих (у яких виборча адреса) там виборців.
Якщо підсумувати, то ми бачимо, що можливість кандидата стати депутатом залежиться від кількості голосів поданих за нього виборцями, тобто це саме той принцип, який стоїть в основі «відкритих списків». Не місцева організація партії (блок), а виборець вирішує, хто стане депутатом.
Щоправда додатково існують 3 фактори, які нівелюють це і дозволяють використання «виборчої геометрії» у законопроекті № 2831-3, а саме:
1) явка виборців. Коефіцієнт вирівнювання, який пропонується у законопроекті вирівнює округи за кількістю зареєстрованих у них виборців. Однак на кількість отриманих кандидатом голосів впливає не лише це, але й явка виборців. А ця явка є не завжди рівною, особливо у межах області. Як приклад – на виборах народних депутатів минулого року у Закарпатській області на ОВО № 68 явка становила 60.98%, а на ОВО № 72 - 32.74 %. Як бачимо, різниця у явці майже удвічі. У 2012 році ситуація була схожою (ОВО № 68 – 63,86%, ОВО № 72 – 36,85%). Тобто така нерівномірна явка є традиційною і її можна спрогнозувати;
2) можливість висування в територіальному окрузі місцевою організацією партії двох кандидатів. Зрозуміло, що два кандидати потенційно принесуть місцевій організації партії (блоку) більше голосів, однак в той же час вони будуть конкурентами між собою, оскільки сперечатимуться за голоси традиційних виборців партії, які мають лише 1 голос. Як результат – місцева організація партії може перемогти в окрузі з великим відривом, але голоси між її 2 кандидатами поділяться порівну, а на окрузі, де кандидат від місцевої організації партії буде один – він сам набере не так багато, але більше ніж 2 конкуренти з одного округу і стане депутатом.
3) постійні спеціальні виборчі дільниці при стаціонарних лікувальних закладах. Таких дільниць є близько 1200. Особливістю цих дільниць є той факт, що немає виборців з виборчою адресою у лікарні. У лікарню виборці потрапляють тимчасово і з усього, наприклад, міста. Тому фактор виборців у стаціонарному лікувальному закладі не враховується при вирівнюванні округів. Відповідно до законопроекту виборець, включений до списку виборців на спеціальній виборчій дільниці, отримує виборчі бюлетені для голосування по виборах депутатів міської ради, якщо він проживає на території відповідного міста та заклад, де він перебуває, розташований на території цього міста. Тобто, виборець не повинен належати до того округу, у якому ця спеціальна виборча дільниця знаходиться. І він отримує бюлетень не свого територіального виборчого округу (не того, де його виборча адреса), а того, де лікувальний заклад. Таким чином, якщо виборець – палкий прихильник якоїсь партії, то кандидат від місцевої організації цієї партії, який балотується в окрузі цього виборця, не добрав голос для себе, а кандидат з округу, де лікувальний заклад – перебрав голос. На результат партії це не впливає, а кандидат, у чиєму окрузі буде постійна спеціальна виборча дільниця при стаціонарному лікувальну закладі, отримує приємний бонус, у порівнянні з кандидатами від тієї ж місцевої організації партії, у округах яких такої дільниці немає. Цей фактор діє на виборах депутатів міської, районної у місті ради.
Вищезазначені фактори для місцевих організацій партій (блоків) є важелями впливу на те, хто саме буде обраний з їх кандидатів до відповідної місцевої ради. Шанси кандидата, висунутого у правильному окрузі, стати депутатом зростають в рази. В той же час, самовисування цією виборчою системою не передбачене, тому популярні кандидати приречені на домовленості з місцевими організаціями партій (блоками).
Цю ситуацію можна змінити. Як саме?
Потрібно передбачити рейтингування кандидатів не за кількістю голосів з урахуванням коефіцієнту вирівнювання, а за відсотковим відношенням набраних ними голосів до кількості виборців, які проголосували у їх окрузі (як наведено вище у поясненні про коефіцієнт вирівнювання). Це дозволить нівелювати вплив 1 і 3 факторів, і позбавить ЦВК марудної роботи по вираховуванню коефіцієнту вирівнювання для територіальних виборчих округів по всій країні. Щодо висування кандидатів, то варто передбачити, що місцева організація партії (блок), якщо вже висуває 2 кандидатів в територіальному окрузі на певних місцевих виборах, то це мають бути 2 кандидати в усіх округах. Або дозволити висувати місцевим організаціям партій (блокам) лише по 1 кандидату в окрузі.
