З інтерв'ю виданню Високий Замок. 

Незважаючи на війну, яка поставила на паузу велику внутрішню політику, у повітрі час від часу вчувається запах прийдешніх виборів. Його підживлюють у владі. Ще у середині червня голова Верховної Ради Руслан Стефанчук був категоричним противником їх проведення у нинішніх умовах, радив усім читати закон, де чітко про це сказано. Але кілька днів тому метнувся в інший бік, багатозначно заявивши, що Конституція… не забороняє проведення виборів під час воєнного стану. Спікер висловився за «баланс» у цьому питанні, виступив проти «застою демократії». Із цього можна зрозуміти, що друга-третя посадова особа країни не проти, аби українці посеред війни взялися обирати новий парламент… Наскільки це законно, доцільно, безпечно? Тему розвиваємо із керівником Всеукраїнської громадської організації «Комітет виборців України» Олексієм Кошелем.

— Навіщо голова Верховної Ради вкотре піднімає тему проведення виборів, якщо навіть школярі, здається, знають, що під час воєнного стану вони заборонені?

— Переконаний, це була по­милкова заява пана Стефанчу­ка. Дуже критично оцінюю його роботу під час війни як спікера Верховної Ради. За фахом пан Стефанчук — юрист, академік Національної академії право­вих наук, тож мав би з повагою ставитися до Конституції і зако­нів, прислухатися до правничої спільноти. А вона каже: прове­дення виборів в умовах воєнно­го стану суперечить положенню Основного закону.

Ми отримали чимало сиг­налів, відвертих заяв від пред­ставників влади про те, що вони розглядають різні сценарії того, як в умовах воєнного стану мож­на було би провести ці вибори. Багатьом політикам при владі дуже кортить зробити це, бо під час війни підтримка влади, ціл­ком природно, є високою. При­дворні політтехнологи ламають голови, яким чином можна обійти Основний закон, як можна було би змінити законодавство, аби втілити забаганку своїх за­мовників. Я вже чув нерозумні заяви приватних експертів, які починають говорити: відмінимо воєнний стан на один день чи на кілька тижнів…

Це дуже ризиковані, безвід­повідальні заяви! Оті нерозум­ні голови треба ставити на міс­це. Із цим не можна жартувати. Не треба забувати, що в Україні йде війна, у нас діють російські диверсійно-розвідувальні гру­пи, хакери з країни-агресора, які ламають наші інтернет-ре­сурси. Працюють російські гру­пи ботів, які ведуть проти нас інформаційну війну. Небезпеки є на різних напрямах, тому гра­тися у виборчі ігри — злочинно.

Заяву Стефанчука варто сприймати насамперед як пев­ний вкид. Починаючи з 2019 року, влада завжди грала в од­наковий сценарій: будь-який сумнівний проєкт спочатку вки­дала у суспільство, спостері­гала за реакцією на це, роби­ла соціологічні заміри, а пізніше ухвалювала рішення. Тут точ­но така сама історія. Заява Сте­фанчука — інформаційне вки­дання для того, щоб побачити, як цю ідею сприйме громадська думка. Така собі пробна куля.

— Ідею з «вільними і чес­ними виборами під час війни» нам підкинув президент ПАРЄ Тіні Кокс, нідерланд­ський політик лівого спряму­вання, якого звинувачували у симпатіях до росії…

— Якщо зараз опитаємо пів сотні авторитетних європей­ських політиків, високопоса­довців, що вони думають про українські вибори, серед них обов’язково знайдеться хтось, хто скаже про «сповідування де­мократичних цінностей», з огля­ду на які вибори проводити тре­ба. Але це суто персональна думка таких політиків.

Не знаємо деталей заяви Кокса. Можливо, його позиція була висловлена для того, щоб попередити українців про тен­денції авторитаризму. А вони, до речі, прослідковуються до­статньо чітко. Згадаймо: у нас на 90% зруйновано незалежне телебачення, в основному пра­цює в одному форматі новин. Європейці прямо говорять нам про те, що це небезпечно, що це слід виправляти. «За дужка­ми» вони чудово розуміють, що це — тенденція до авторитарно­го режиму…

— Чи може все-таки біль­шість у ВР змінити закон про воєнний стан, виключивши з його тексту згадку про вибо­ри?

— Може. Представниками більшості слід вважати чоти­ри політичні сили у парламенті: партію «Слуга народу», депутат­ську групу «Довіра», яка постій­но голосує з нею, групу «За май­бутнє». І багато в чому — дві групи з колишнього «ОПЗЖ» — «Відновлення України» й «Плат­форма за життя і мир». Спільне зі «слугами» голосування ко­лишніх представників «ОПЗЖ» диктується їхнім бажанням ба­нального виживання. Їм важли­во зберегтися політично, але ще більш важливо — зберегтися фі­зично. Думають над тим, щоб їх зараз не посадили. Бо за ними тягнеться великий шлейф різ­них антиукраїнських історій.

Відтак проблем зібрати 226 голосів для зміни закону у влади немає. Якщо тільки Офіс прези­дента натякне згаданим депу­татським групам, то отримає від них підтримку при голосуванні.

— Чи допускаєте ви, що президент спробує вмовити Раду дозволити вибори під час війни, посилаючись на те, що багато депутатів скомп­рометували себе — і через це, мовляв, треба оздоровити законодавчий орган?

— Наведу вам один при­клад роботи колишньої фракції «ОПЗЖ». Там недавно голосу­вали за перенесення святкуван­ня 9 травня на 8 травня, що су­перечило багаторічній політиці цієї партії. А ще кілька років тому бойко з медведчуком, рабі­новичем каталися на військо­вій машині у радянських пілот­ках, брали участь в акціях «дєди ваєвалі» тощо. А потім депута­ти колишньої «ОПЗЖ» раптом проголосували за ратифікацію (колись неприйнятної для них) Стамбульської конвенції. Сьо­годні вони готові голосувати за будь-що — тільки б утриматися на плаву! Тому проблем з голо­сами у президента не буде, на­віть якщо він захоче провести абсурдне рішення.

Не бачу жодного законного сценарію, як можна провести легітимні вибори в умовах пра­вового режиму воєнного ста­ну, не відмінюючи його. Хочеть­ся вірити, що Банкова не піде на реалізацію екзотичних, не­законних сценаріїв проведення виборів. Це було би погано. Такі вибори я бачу тільки після за­вершення війни.

— Що ще унеможливлює проведення виборів?

— Проблеми з голосуванням українців за кордоном. За най­скромнішими оцінками, під час минулих парламентських вибо­рів участь у них не змогли взя­ти понад три мільйони заробіт­чан. Українцеві, щоб поїхати з невеличкого німецького містеч­ка до Кельна чи Берліна, з іта­лійського села — до Рима, по­трібно було подолати до 400 км, витратити чимало своїх євро, а потім багато годин простояти у черзі до виборчої дільниці. Були випадки, коли люди вистоюва­ли по пів дня, але так і не могли проголосувати.

Механізм голосування укра­їнців за кордоном завжди був слабкою ланкою. А зараз буде ще слабшою, коли за межі України виїхали мільйони біжен­ців. Проблему треба вирішу­вати, виробляючи законодав­чі напрацювання. Ми у Комітеті виборців кажемо: не дискутуй­мо, шановні депутати й експер­ти, а працюймо! Але співпраці наразі не виходить.

Представники провладної партії кажуть, що може бути за­стосовано механізм «голосу­вання у смартфоні». Це була передвиборна обіцянка пре­зидента. Але який у ній сенс? Експерти попереджають про серйозні ризики такого голосу­вання, про ризик недовіри до опрацьованих у такий спосіб ре­зультатів волевиявлення.

Ось вам приклад. Один із най­більш успішних українських бан­ків, який працює виключно у форматі Інтернету, за останній тиждень двічі зазнавав хакер­ських атак, були перебої в його роботі. Чи хтось у владі може нам дати гарантії, що електронна система голосування за кор­доном не піддаватиметься таким же атакам російських ха­керів? Чи може хтось гаранту­вати, що мільйони трудових мі­грантів зможуть проголосувати?

Нам треба зараз виробля­ти безпечні способи голосуван­ня. Комітет виборців України ви­ступає за голосування поштою. У законі треба передбачити, що таке голосування за кордоном може тривати кілька тижнів, а підрахунок голосів — ще трива­ліший період.

Ось цим зараз треба займа­тися, а не дискусіями про ви­бори під час воєнного стану, про «голосування у смартфоні». Якщо ми не зможемо провести ЗАКОННИХ демократичних ви­борів, то Україна отримає сер­йозний мінус на шляху до май­бутнього членства в ЄС.

— Чи бачите ви вже ознаки передвиборчого піару?

— До честі політичних сил, не бачу, щоб вони працювали у форматі виборчої кампанії - бе­руть участь у волонтерстві, допо­магають ЗСУ. Щоправда, є низка нерозумних політиків, які достат­ньо грубо піаряться на війні, но­сять військовий камуфляж, не маючи на це права… Також ба­чимо системну роботу «фабрики ботів», які інспірують політичні ві­йни. Бачу ознаки того, що влада воює з потенційними конкурен­тами як на центральному, так і на місцевому рівнях. Це неприєм­на тенденція, яку помічають наші західні партнери.

— Чи збережеться у но­вій Раді партія «Слуга наро­ду», яка погрузла у багатьох скандалах, — політичних, економічних, корупційних, етичних? Чи відбудеться так званий ребрендинг політич­ної сили президента?

— Упевнений, політична партія «Слуга народу» може зберегти­ся максимум як стрічка у журналі реєстрації Мін'юсту. Не більше. Очевидно, замість неї у виборах братиме участь нова політична сила. Або це буде змінена назва партії, або буде партія «з нуля». Переконаний, у тій новій політич­ній силі, яка позиціонуватиметь­ся як команда президента, зна­йдеться місце не більше ніж для кількох десятків дієвих депутатів від фракції «СН», які «не замаза­ні» різноманітними скандалами останніх років.

Тенденцією майбутніх вибо­рів буде те, що у Раді буде чи­мало людей з військовим до­свідом, лідерів волонтерського руху. Свого часу, після війни у В'єтнамі, у Конгресі США було близько 70% депутатів, що були ветеранами війни. Навіть на по­чатку 2000-х років одним із клю­чових критеріїв авторитетнос­ті для американських політиків були бойові нагороди. Ця тен­денція матиме значення під час багатьох наступних виборів в Україні. Це позитив, як на мене. У стінах наступного парламен­ту буде чітко дотримано крите­рії патріотичності й порядності.

— Яка політична доля че­кає шуфричів, бойків та іже з ними?

— Згадайте повідомлення на­ших компетентних органів про масштабні фінансові маніпуля­ції, освоєння російських коштів з боку медведчука. СБУ висуває підозру в держзраді рабинови­чу та іншим депутатам колишньої «ОПЗЖ». Тут не потрібно бути юристом, щоб розуміти: бойко, медведчук могли бути фігуранта­ми цих схем. Рівень тінізації ви­борчих коштів, за даними КВУ, сягав 70%. Тож якщо йдеться про 3−5 млрд доларів, які медведчук міг отримати від москви на реа­лізацію проросійських виборчих проєктів, то ці долари, які поста­чали готівкою, залишили достат­ньо відчутний слід. Тому зараз ми мали би говорити про те, що і бойко, і шуфрич, і низка інших їх­ніх соратників мали би бути фігу­рантами кримінальних справ і не виходити із допитів у СБУ.

А поки що спостерігаю великі дива їхнього виживання: голосу­вання разом із представниками влади, жодної критики на її адре­су та багато інших речей. Відтак припускаю, що у шуфричів до­статньо великий шанс тією чи іншою мірою залишитися у по­літиці. І навіть спробувати сфор­мувати окремі майбутні «м'які» політичні партії. Там не ітиметься про дружбу з росією, але це мо­жуть бути класичні антиєвропей­ські партії. Кажу це, спираючись на аналіз тенденцій, які мають місце у Східній Європі, у поство­єнних країнах, зокрема у Гру­зії. Навіть у Західній Європі. Для прикладу — правопопулістська проросійська партія «Альтерна­тива для Німеччини». Її рейтинг у ФРН уже понад 20%, а у кількох землях на території колишньої комуністичної НДР «Альтерна­тива» є найпопулярнішою політ­силою… Гадаю, схожёі партії в Україні також з’являться.

Цей ризик важливо розумі­ти для того, щоб запобігти появі таких проєктів. Зараз нам тре­ба ухвалювати законодавчі рі­шення про можливість забирати мандати у депутатів місцевих рад від проросійських політич­них партій. На нашому півдні й сході частка таких депутатів становить близько 30−40%. Це багато. Треба шукати законо­давчі можливості, щоб обмежи­ти роботу в парламенті депута­тів колишньої «ОПЗЖ». Ідеться не про позбавлення мандатів (це майже неможливо), а саме про обмеження впливу на ухва­лення рішень, на роботу в ко­мітетах, у сесійній залі. Треба розробляти механізми люстра­ції для тих, хто 2014 року, від початку війни з росією, балоту­вався від «ОПЗЖ» та інших про­російських політичних партій.