Напередодні позачергових виборів Коцюбинської селищної ради 17 липня 2016 року Комітет виборців України розпочинає інформаційну кампанію за чесні вибори. Гасло кампанії «Коцюбинське, не продаємося» має привернути увагу громадськості до протидії можливим правопорушенням під час виборчого процесу та закликає жителів селища зробити усвідомлений вибір.

Нагадаємо, що 14 квітня Верховна Рада достроково припинилаповноваження Коцюбинської селищної ради у зв’язку із діями, що поруюшують Конституцію України, підривають засади місцевого самоврядування та суперечать інтересам територіальної громади смт. Коцюбинське (Постанова № 1108-VIII).

КВУ закликає Центральну виборчу комісію без зміни меж округів змінити центр виборчого округу №114 Луганської області у якому на 17 липня 2016 року призначені проміжні вибори народного депутата. 

Із міркувань безпеки центр виборчого округу №114 (місцезнаходження окружної виборчої комісії) варто перенести із смт. Станиця Луганська до смт. Біловодськ. За інформацією Луганського КВУ у Станиці Луганській зберігається загроза нічних обстрілів, що ставить під загрозу безпеку членів виборчих комісій та виборчої документації. Збирати кілька сот членів дільничних виборчих комісій у будинку районної ради, де засідатиме окружна виборча комісія, в умовах загрози обстрілів є надто ризикованим.

Крім того, розміщувати окружну виборчу комісію в Станиці Луганській невигідно із логістичних міркувань. Адже Станиця Луганська віддалена від інших населених пунктів округу, у той час як Біловодськ знаходиться практично в його центрі.

До слова, ЦВК вже перенесила місцезнаходження окружної виборчої комісії у 114 окрузі під час позачергових парламентських виборів 2014 року.

Нагадаємо, що до складу 114 виборчого округу входять Біловодський, Марківський, Міловський, Новопсковський, Слов’яносербський, Станично-Луганський райони, а також частина Новоайдарського району.

Проміжні вибори народного депутата в 114 окрузі були призначені внаслідок дострокового припинення повноважень Ю. Гарбуза у зв’язку із призначенням його головою Луганської військово-цивільної адміністрації.

20 травня у Києві відбувся фінальний круглий стіл КВУ: «Люстрація як вона є». 

Зі вступним словом виступив генеральний директор КВУ Олексій Кошель. Він вказав на низку проблем, що супроводжують проведення люстрації в Україні. Це, по-перше, недостатньо якісна законодавча база і не готовність народних депутатів вносити зміни до закону, які б покращили механізми люстраційної перевірки; по-друге, серйозний опір люстрації з боку представників влади на місцях та, по-третє, корумпована судова система, яка часто нівелює результати люстрації. Олексій Кошель підкреслив, що люстрація – це не просто механізм очищення влади, а один із базових елементів для проведення реформ в Україні. Крім того, вказав на те, що проведенню виборів на Донбасі обов’язково повинна передувати люстрація. Кожен кандидат, від голови сільської ради до обласного центру, повинен пройти люстраційну перевірку, засвідчивши, що він не тримав в руках зброю і не закликав до сепаратизму.

Тетяна Козаченко, директор департаменту з питань люстрації Міністерства юстиції України, подякувала громадськості за роботу щодо висвітлення люстраційної проблематики в Україні і розповіла про особливості проведення люстрації. Зокрема, пані Козаченко зазначила, що очищення влади відбувається надто повільно через спротив з боку державних органів. Фактично державний апарат робить все можливе, щоб ЗУ «Про очищення влади» не працював належним чином. Попри критику цього закону, пані Козаченко підкреслила його стратегічне значення і вказала на те, що проблема неякісного закону є більше штучною, аніж реальною. Так, закон встановив чіткі критерії для люстрації і вузьке коло осіб, хто під них підпадає. У той же час підкреслила, що очищення влади не обмежується лише ЗУ «Про очищення влади». Є й інші, а саме ЗУ «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» та низка антикорупційних законів. Усі ці закони пропонують різні механізми, що повинні спільно сприяти очищенню влади в Україні. Коментуючи очищення влади у судовій системі, пані Козаченко вказала на складнощі у роботі Вищої ради юстиції. Так, цей орган запрацював лише нещодавно і фізично не може опрацювати всіх тих заяв, що подавались до нього роками.

Продовжуючи тему очищення судової системи, зі словом виступив секретар секції Вищої ради юстиції з питань призначення суддів на посади та звільнення їх з посад Олексій Маловацький. Він погодився із тезою про те, що Вища Рада Юстиції має занадто багато нерозглянутих справ, що заважає нормальній роботі. Так, деякі справи лежать із 1998 року. Пан Маловацький підкреслив, що Вища рада юстиції у своїх рішення повинна забезпечити право особи на справедливий розгляд справи, а не займатись засудженням суддів. При цьому частина справ є неоднозначними. До прикладу, ті справи, що стосуються суддів із Донецької та Луганської областей. Щодо частини із них вже були подані заяви про звільнення, але самі судді пояснюють, що фізично, внаслідок перебування на окупованій території, не мали можливості подати заяву щодо проведення люстраційної перевірки. Пан Маловацький зазначив, що люстрація не самий найкращий спосіб очищення судової влади. Є більш ефективні та менш затратні ресурси. До прикладу, переатестація суддів. Також частину суддів (близько 17%) на теперішній час можна звільнити природним шляхом без застосування спеціальних процедур. Але при цьому треба не забувати і про те, що цих людей буде потрібно замінити.

Від імені суддівського корпусу виступив заступник Голови Ради суддів України, суддя Житомирського апеляційного адміністративного суду Богдан Моніч. Він вказав на те, що суддівський корпус розуміє прагнення суспільства якомога швидше очистити владу і запевнив, що таким же є і бажання самих суддів. Проте процес очищення повинен відбуватись відповідно до принципу верховенства права. Пан Моніч також розкритикував ЗУ «Про очищення влади» з огляду на те, що він містить ряд суттєвих недоліків. Нагадав, що про них вказувала Венеціанська комісія при першому розгляду закону. Проте, на жаль, тоді ця інформація у повному обсязі сприйнята не була і закон по великому рахунку залишається неякісним і потребує внесення змін.

Опонентом пана Моніча виступила Олександра Дрік, голова Ради ГО «Громадській люстраційний комітет», яка вказала, що попри певні недоліки, ЗУ «Про очищення влади» дозволяє належним чином провести люстрацію в Україні. Проте його застосування блокується самими представниками влади. І навіть ті результати люстрації, які вже є зараз, - це більше заслуга самого суспільства, а не владних структур. Серед перемог у напрямку люстрації пані Дрік зазначила прийняття та відстоювання ЗУ «Про очищення влади» (захист закону в Конституційному Суді та досягнення консенсусу із Венеціанською комісією щодо внесення до закону змін), а також ведення громадського контролю за ходом люстрації в Україні, в тому числі, шляхом створення відповідного реєстру.

Маркіян Галабала, заступник Голови Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, повертаючись до теми люстрації судової гілки влади, зауважив на тому, що на разі люстрацію суддів регулюють відразу два закони, що не сприяє нормальному процесу очищення влади. Також пан Галабала розповів про окремі законопроекти, які зареєстровані у Верховній Раді і передбачають внесення змін до законів щодо очищення судової гілки влади. Зокрема, про проект закону №1881, що вже пройшов розгляд у профільному комітету та був включений до порядку денного сесії, але на разі депутати його не розглянули. Крім того, у Верховній Раді є й законопроекти, що містять спроби саботажу досягнень у напрямку очищення судової влади. Зокрема, законопроект №3407, який пропонує скасувати ЗУ «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».

Наталія Линник, заступник генерального директора ВГО КВУ, керівник проекту, розповіла про основні досягнення проекту «Розбудова спроможності громадських організацій для здійснення моніторингу процесів перевірки люстрації та інформаційно-просвітницька кампанія з питань перевірки та люстрації державних службовців та суддів» , в рамках якого відбувалось обговорення. Так, пані Линник підкреслила, що метою проекту було підвищення спроможності, обізнаності та навичок громадських організацій для здійснення моніторингу процесів перевірки люстрації. Для виконання цієї мети було: по-перше, розроблено методологічно-аналітичні матеріали; по-друге, сформовано команду тренерів; по-третє, проведено тренінгові сесії у всіх областях України; по-четверте, створено умови для обміну інформацією між учасниками проекту (зокрема, через профільну сторінку в  мережі facebook); по-п’яте, проведено оцінку результатів моніторингу та здійснено відповідну інформаційно-просвітницьку кампанію.

Мілена Горячковська, експерт ВГО КВУ, представила фінальний аналітичний звіт за результатами проекту. Наголосила, що при підготовці публікації було використано 53 звіти, підготовлені волонтерами-громадськими активістами з усіх областей України. Пані Горячковська наголосила, що серйозною проблемою залишається недостатня прозорість з боку влади у проведенні люстрації. Так, чимало органів не оприлюднювали вчасно рішення про початок перевірок та розміщували на веб-сайтах неповну або неточну інформацію щодо перевірок конкретних осіб. Значна частина осіб звернулися до суду щодо поновлення їх на посадах. Найчастіше до суду звертались особи, що були звільнені на підставі критеріїв, визначених ч. 1 та 2 ст. 3 ЗУ «Про очищення влади», а саме особи, які:

- обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року;

- обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад).

У той же час суди не виносили рішення щодо цих справ, оскільки чекають на рішення Конституційного Суду України, до якого надійшло подання народних депутатів про неконституційність ч. 1 та 2 ст. 3 ЗУ «Про очищення влади».

Денис Рибачок, аналітик ВГО КВУ, більш детально розповів про інформаційно-просвітницьку кампанію із питань люстрації. Зокрема, вказав, що інформаційно-просвітницька кампанія мала на меті підвищення обізнаності широкого кола громадськості щодо проведення процесів перевірки та люстрації в Україні. З цією метою було  проведено наступну діяльність: виготовлено та розповсюджено плакати (20 тис.) та листівки (200 тис.) на люстраційну тематику; виготовлено блоки соціальної реклами для друкованих ЗМІ (поширили 26 регіональних видань); створено аудіо та відео-ролики, а також проведено 24 прес-конференції за результатами громадського моніторингу процесів люстрації.

Сергій Савелій, керівник юридичного відділу ВГО КВУ, представив узагальнення висновків щодо стану нормативно-правової бази, яка наразі регулює процес люстрації в Україні.

Зробив акцент на нових законопроектах, що були зареєстровані у Верховній Раді та які передбачають внесення змін до ЗУ «Про очищення влади». Загалом виділив 25 відповідних нормативно-правових актів. Узагальнюючи, підкреслив, що багато законопроектів про внесення змін є ситуативними, розробленими під конкретних людей та не передбачають комплексного вирішення проблем задля підвищення якості люстраційного законодавства.

Станіслав Жолудєв, голова правління ВГО КВУ, голова Дніпропетровського осередку КВУ, розповів про хід люстрації в Дніпропетровській області. Вказав на те, що станом на початок березня було люстровано лише 36 осіб, що є дуже низьким показником. Найбільше серед люстрованих представників МВС та Прокуратури. При цьому усі 36 осіб, за виключенням однієї, займали керівні посади у своїх органах. Пан Жолудєв підкреслив, що із п’яти критерії люстрації два жодного разу не застосовувалися. Це так званий майновий критерій та робота в колишніх органах СРСР.

Микола Глотов, керівник юридичного відділу Рівненського КВУ, аналізуючи хід люстрації у Рівненській області, зазначив, що більшість осіб, які підпадали під критерії люстрації, її уникнули. Так, керівники прокуратури у момент, коли проходила перевірка, звільнялися із роботи. У той же час люстрація по трудових книжках не є можливою, адже дані про те, в яких органах і коли працювала особа, можна легко приховати від Міністерства юстиції. Достатньо щоб керівник не подав таку інформацію. Тому фактично були люстровані лише ті особи, щодо яких було публічно відомо, де і коли вони працювали. Щоправда, щодо частини осіб із веб-сайтів органів така інформація зникла, хоч і була там раніше.

Владислав Телень, голова Вінницького осередку ВГО КВУ, позитивно оцінив те, що громадяни перестали використовувати методи так званою сміттєвої люстрації і зосередили увагу на більш конструктивних формах. Частково це вдалось реалізувати завдяки цьому проекту. Так, у Вінниці КВУ став координаційним центром для організацій, що прагнули займатись люстрацією у дозволених законом формах.  

Ірина Чорнобай, експерт Луганського обласного осередку ВГО КВУ, вказала, що Луганська область є аутсайдером в частині проведення люстрації. Це є негативним явищем, оскільки у громадян є сильний запит до змін. Державні органи повинні більш відповідально ставитися до проведення люстрації задля уникнення потенційних конфліктів. Показовим є те, що навіть зараз частина новопризначених чиновників – це особи, які мали бути звільнені, проте цього зроблено так і не було. Серед органів, що найактивніше провели люстрацію в Луганській області пані Чорнобай виділила Управління юстиції.  

Ця публікація об'єднує аналіз результатів моніторингу процесів перевірки і люстрації в регіонах України, звіт за результатами всеукраїнської інформаційно-просвітницької кампанії щодо  процесів перевірки і люстрації, а також звіт з оцінки результатів діяльності організацій, які пройшли навчання і застосовували методологію моніторингу процесів перевірок та люстрації.

При підготовці публікації використано 53 звіти, підготовлені волонтерами — громадськими активістами з усіх областей України. Вибір органів для проведення моніторингу здійснювався громадськими моніторами і не є стандартним в кожному регіоні. Відповідно, публікація не ставить завдання порівняти якість процесів за регіонами. Тим не менш, результати узагальнюються по органах влади, по яких є достатня кількість даних — органи прокуратури (15 органів прокуратури з 12 областей), органи внутрішніх справ (13 органів Національної поліції з 12 областей), органи самоврядування та державного адміністрування (обласні та районні державні адміністрації, а також виконавчі органи місцевих рад, загалом 17 органів з 16 областей), а також інші органи влади (суди, органи Державної фіскальної служби, один орган управління юстиції та один орган Державної служби з надзвичайних ситуацій, загалом 8 органів з 7 областей).

Результати моніторингу процесів перевірки і люстрації в регіонах України оцінюються за наступними етапами: етап планування перевірок, етап проведення перевірок та проведення люстрації. Окремо розглядаються питання повноти люстрації, а також оскарження результатів перевірки і люстрації.

У п’ятницю, 20 травня, в м. Київ, готель «Редісон», зала Embassy Suite 1 (адреса: вул. Ярославів Вал, 22) відбудеться фінальний круглий стіл Комітету виборців України на тему:  «Люстрація як вона є»

Час проведення: 10:00-14:00.

Під час заходу запрошені експерти обговорять як проходить люстрація в Україні, вкажуть на існуючі проблеми та дадуть рекомендації як їх вирішити. Регіональні представники КВУ розкажуть про те, як проходить люстрація в різних областях України. В рамках круглого столу буде представлено фінальний звіт КВУ щодо моніторингу процесів люстрації в Україні.

Спікери:

-          Тетяна Козаченко, директор департаменту з питань люстрації Міністерства юстиції України;

-          Олексій Маловацький, секретар секції Вищої ради юстиції з питань призначення суддів на посади та звільнення їх з посад;

-          Олександра Дрік, голова Ради ГО «Громадській люстраційний комітет»;

-          Маркіян Галабала, заступник Голови Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції;

-          Олексій Кошель, генеральний директор ВГО КВУ;

-          Наталія Линник, заступник Генерального директора ВГО КВУ;

-          Олексій Горецький, директор Рівненського обласного осередку ВГО КВУ;

-          Станіслав Жолудев, голова правління ВГО КВУ, голова Дніпропетровського осередку КВУ;

-          Владислав Телень, голова Вінницького осередку ВГО КВУ;

-          Ірина Чорнобай, експерт Луганського обласного осередку ВГО КВУ.

 Реєстрація на місці. 

Провести вибори на Донбасі найближчим часом нереально: окрім війни та озброєного населення, немає реєстру виборців і не проведено люстраційного процесу. Про це в ефірі "5 каналу" в ході телемарафону "Україна понад усе" заявив генеральний директор Комітету виборців України Олексій Кошель.

На запитання, чи є імовірність виконати необхідні умови і провести правильні вибори на Донбасі у 2016 році, він сказав: "Залежно від формату виборчого процесу, але я переконаний, що це зробити нереально. Є кілька причин. Окрім війни, озброєного населення, по-перше, немає реєстру виборців. Ми не можемо сказати, хто сьогодні проживає на окупованих територіях, яка кількість виборців, внести їх в єдиний реєстр. Друге – кількість переселенців, які захочуть повернутися чи не захочуть, їхнє право проголосувати. Це питання, як мінімум, займе півроку часу, я думаю, що понад рік часу для того, щоб провести повноцінний процес".

З його слів, виборчий процес повинен супроводжуватися процесом люстрації для тих осіб, які порушили законодавство.

"Також, на моє глибоке переконання, обов'язково повинні супроводжуватися процесом люстрації для тих осіб, які порушили законодавство: тобто особи, які претендують на виборні посади – чи депутат сільської селищної ради, чи міський голова обласного центру – ці особи-кандидати повинні пройти люстрацію. Тобто вони не повинні були тримати в руках зброю, вони не повинні були робити публічних виступів проти офіційного Києва. Знову ж таки люстраційний процес розтягнеться на роки", – наголосив Кошель.

Голова Комітету виборців України резюмував: "Тобто я переконаний, що в найближчі роки провести вибори на Донбасі неможливо за найбільш сприятливих для України обставин, але це не означає, що офіційний Київ не повинен робити таких заяв і не повинен робити все можливе, щоб наближати цей процес".

Джерело: 5 канал

У роботі розглянуто державне фінансування політичних партій як механізм протидії політичній корупції. Визначено 6 ключових цілей запровадження державного фінансування відповідно до бачення ініціаторів відповідного закону. Встановлено реалістичність їх виконання, виходячи із природи державного фінансування. Зроблено рекомендації щодо вдосконалення законодавства із питань запобігання політичній корупції.

Вступ

8 жовтня 2015 року Верховна Рада прийняла Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання і протидії політичній корупції». Цим законом в Україні було запровадження державне фінансування політичних партій. Право на отримання коштів із Державного бюджету отримали партії, що набрали більше 2% голосів на виборах до Верховної Ради. Виняток було зроблено лише для виборів 2014 року, адже право на державне фінансування отримали лише ті партії, що потрапили до парламенту, тобто, набрали більше 5% голосів.

Закон містить низку новацій щодо діяльності політичних партій в Україні. Серед них: підвищення вимог щодо фінансової звітності політичних партій; створення органу, який перевірятиме фінансові звіти партій; надання коштів не лише на статутну діяльність партій, але й на відшкодування витрат на передвиборну агітацію; сприяння розвитку партій, що дотримуються гендерної квоти.

Ініціатори закону визначали в пояснювальній записці ключові цілі державного фінансування. Серед них варто виділити:

1)      зменшення корупції в політиці;

2)      зменшення рівня залежності партій від великих донорів;

3)      переорієнтування діяльності партій з постійного пошуку джерел фінансування на внутрішньопартійний розвиток;

4)      створення умов для чесної та вільної політичної конкуренції;

5)      компенсування скорочення кількості членів партій і, відповідно, надходжень від членських внесків;

6)      розвиток нових партій.

Важливо з’ясувати наскільки ці цілі можуть бути досяжними через запровадження державного фінансування і оцінити їх ефективність на сучасному етапі. У жовтні 2016 року політичні партії вже отримали перші кошти в рамках державного фінансування. Мова йде про 114 млн. грн., які розділили між чотирма парламентськими політичними партіями: «Народним Фронтом», Блоком Петра Порошенка, Радикальною партією Олега Ляшка та «Самопоміччю». «Опозиційний блок» від коштів відмовився, а «Батьківщина» не надала вчасно частину документів.  

Ціль 1. Зменшення ризиків корупції у політиці

Одна із ключових новацій закону – сприяння більшій прозорості фінансування політичних партій. Питання прозорості одне із найболючіших для українського законодавства. Особливо в тому напрямку, який стосується політичних партій. Достеменно не відомо якими сумами оперують партії у своїй діяльності і якими є їх джерела. За останні 20 років вже неодноразово виникали скандали на цю тематику. Серед останнього варто згадати так звану «Амбарну книгу Партії Регіонів», із якої фінансувалися різні політичні сили та групи. Те ж стосується витрат партій на вибори. Ті цифри, які партії подають у своїх звітах часто не відповідають реальній діяльності політичних сил. Не кажучи вже про те, що частина фінансів знаходиться у повній тіні. До прикладу, оплата праці спостерігачів та членів комісій на виборах. Те, що вони отримують гроші від партій за свою роботу є загально відомим фактом, але, тим не менш, ці суми ніде не вказуються. У тих фінансових звітах, які партії подають на виборах, подібна графа відсутня. Тому одна із цілей державного фінансування – сприяти прозорості політичних партій і вивести бодай частину фінансів із тіні.

У законі йде мова про нову форму звіту політичної партії про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру. До старту державного фінансування партії також подавали звіти, але їх форми дуже сильно відрізнялися. Раніше звіт партії передбачав лише кілька рядків інформації і міг поміститися на п’ятій сторінці газети чи журналу. Саме там, до речі, ці звіти й публікувалися.

Після запровадження державного фінансування було змінено форму звітності політичних партій. Відтепер партії повинні надати інформацію щодо:

-          майна політичної партії, її кожної місцевої організації, яка в установленому порядку набула статус юридичної особи, вартість такого майна. Ці відомості включають дані про об’єкти нерухомості, рухоме майно, цінні папери, нематеріальні активи, грошові кошти. 

-          дату здійснення кожного внеску на користь політичної партії, її місцевої організації,

-          дату здійснення кожного платежу з рахунків політичної партії, її місцевої організації,

-          дату виникнення, припинення, суму (вартість) кожного фінансового зобов’язання політичної партії, її місцевої організації.

Такі нововведення повинні вивести інформацію щодо фінансів партій із тіні. Якщо ж партії спробують не вказати частину фінансових ресурсів, то за це передбачена відповідальність. Кримінальна відповідальність передбачена за подання недостовірних відомостей в звіті (аж до обмеження волі на два роки) і адміністративна (максимум 1,8 тис. грн. штрафу) – за порушення порядку подання звіту. Наприклад, за подання звіту пізніше встановленого терміну.

Ціль 2. Зменшення залежності партій від великих донорів

Сприяти вільному від олігархів життю партій мають значні розміри державного фінансування. У 2016 році – це 390 млн. грн. До речі, враховуючи підвищення мінімальної заробітної плати, у 2017 році ця сама б скласти 440 млн. грн. Адже це закладено у формулу для обчислення розміру держфінансування. Кошти розділяються в залежності від результатів партій на виборах. Більше отримують ті партії, що показали кращий результат в багатомандатному окрузі. Тобто, набрали більше голосів виборців. Відповідно за результатами виборів 2014 року найбільше отримує партія «Народний Фронт».

Проблема полягає в тому, що не зрозуміло, наскільки значною є сума, яку виділяють партіям із державного бюджету. Упродовж тривалого часу висловлювалися маніпуляції, що державне фінансування – це удар по кишенях виборців. Але, зрештою, це коштуватиме кілька гривень щомісяця, що не є значною сумою. Проте ключове питання: чи вистачить цих коштів партіям для їх незалежного від олігархів розвитку. Щоб дати відповідь варто порівняти, скільки витрачати партії на статутну діяльність до введення державного фінансування із тими сумами, які їм пропонують зараз. Так, Блок Петра Порошенка в 2015 році витратив на статутну діяльність 2 млн. 800 тис. грн. А тепер партія отримала із державного бюджету 50 млн. грн. Це в 25 разів більше того, скільки вони витрачали раніше. Щодо інших партій, то Радикальна партія Олега Ляшка за І квартал 2016 року на статутну діяльність витратила 100 тис. грн, а «Народний Фронт» – 10 тис. грн. Тому державне фінансування є суттєвим поповненням для партій і загалом може зменшити залежність від приватних донорів.   

Ціль 3. Переорієнтування діяльності партій з постійного пошуку джерел фінансування на внутрішньопартійний розвиток

Питання розвитку партій є ключовим і воно логічно пов’язано із тим, на що саме партії будуть витрачати отримані кошти. Адже діяльність партій в Україні, як правило, обмежується виборчим період.  Тому державне фінансування має змінити цю ситуацію. Проте в цьому напрямку є проблема. Закон про державне фінансування не визначає на що саме мають піти кошти. Мова йде про те, що їх повинні витратити «на статутну діяльність партій». Також зроблено уточнення, що гроші не можуть бути використані на вибори.

Проблема в тому, що ці кошти партії можуть формально витратити не на вибори, але на дотичні до цього теми. Наприклад, на рекламу власної політичної сили по телебаченню чи радіо. Це узгоджується із статутною діяльністю, а тому формально не суперечить обмеженням закону. Адже виборчий процес на той момент може просто не розпочатися.

Щодо сучасних витрат партій, то більшу частину коштів партії витрачають на такі банальні потреби, які оренда приміщень. Щодо конкретних сум, то в «Опозиційного блоку» за І квартал 2016 року на це пішло 1,7 млн. грн., у ВО «Батьківщини» - 1,3 млн. грн., у «Самопомочі» - 0,3 млн. грн.

З іншого боку, внутрішньо партійний розвиток взагалі може не залежати від фінансових ресурсів. Тобто, на думку ініціаторів законопроекту – це пов’язано. Але не зовсім зрозуміло, який зв’язок між, наприклад, внутрішньо партійною демократією та кількістю грошей в партії. Іншими словами, не зрозуміло, чому не можна розвивати механізми демократії, не маючи значних коштів. 

Ціль 4. Створення умов для чесної та вільної політичної конкуренції

Це одна із найсуперечливіших цілей державного фінансування. Чесна та вільна політична конкуренція в умовах України залежить від щонайменше двох факторів. По-перше, заборони політичної реклами. По-друге, зміни виборчої системи на пропорційну із відкритими списками.

Повна заборона чи обмеження політичної реклами поставлять різні політичні сили в рівні умови. Адже станом на зараз українські політичні партії витрачають левову частину виборчих коштів саме на рекламу. Так, на виборах 2014 року парламентські політичні партії витрачали 90% коштів із своїх виборчих фондів на оплату матеріалів в ЗМІ. Тоді як заборона реклами зрівняє шанси партій на успіх, адже більш багаті політичні сили не зможуть отримати перевагу за рахунок оплати матеріалів на ТБ чи радіо.

Інший фактор – це зміна виборчої системи. В умовах мажоритарної системи посилюється підкуп виборців, оскільки зменшується потенційна ціна голосу виборця. Звісно, й мажоритарна система може ефективно працювати (в США, Великобританії, Франції), але в українських реаліях вона показала свою неспроможність. Тому для чесної та вільної конкуренції було б доцільно змінити виборчу систему на пропорційну із відкритими списками. Її суть зводиться до того, що саме виборець вирішує, хто із кандидатів пройде до парламенту, а не партія. Тобто список є динамічним, а не статичним. Переможцем стає той, хто отримав більшу підтримку виборців, а не той, кого партія закріпила у верхній частині списку. Це є загальні риси системи, тоді як конкретні її варіації можуть значно відрізнятися.

Тому в аспекті чесної та вільної політичної конкуренції роль державного фінансування є надто переоціненою.

Ціль 5. Розвиток нових партій

Розвиток нових партій – одна із найсуперечливіших цілей державного фінансування. Особливо враховуючи, що право на отримання коштів мають партії, які набрали більше 2% на парламентських виборах. Загалом державне фінансування може бути тим механізмом, який сприятиме розвитку партій, але для цього мають бути створені відповідні умови. Наприклад, у Франції та Німеччині право на державне фінансування мають всі партії, а не тільки ті, які потрапили до парламенту чи подолали умовний відсотковий бар’єр. Така модель здатна якісно змінити партійну систему держави, наповнивши її новими партіями.

Проте реалії України інші. Щоб набрати бодай 2% на парламентських виборах партія повинна мати або впізнаваного лідера, або бути готовою витрачати значні кошти на рекламу. Так, на виборах 2014 року такий умовний бар’єр подолали б 11 партій. Лише одну з них можна назвати новою – це «Всеукраїнське аграрне об’єднання «Заступ». Інші ж партії є старими політичними силами. До прикладу, ВО «Свобода», «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка, «Сильна Україна» Сергія Тігіпка.

Ситуація із новими партіями в Україні є цікавою з огляду на те, скільки вже створено політичних партій. Станом на листопад 2016 року зареєстровано 344 діючі політичні партії. Третина із них були утворені за останні три роки. Про діяльності більшості із цих політичних сил нічого не відомо. Більше того, вони часто навіть не беруть участь у виборах. Зі створених у 2015 році партій, що могли взяти участь у місцевих виборах, менше половини висунули своїх кандидатів – 22 партії із 50. Ще 8 політичних сил заявили про своє бажання взяти участь у місцевих виборах, проте не висунули жодного кандидата. Олексій Кошель, генеральний директор Комітету виборців України, пояснює таку ситуацію тим, що реєстрація партій перетворилася на своєрідний бізнес. Партії торгують місцями у виборчих комісіях і реєстраційними пакетами документів. Тому станом на зараз говорити, що можливість отримати державне фінансування сприятиме появі і розвитку нових партій складно. Адже вони з’являються в мегамасштабах і без таких перспектив.

Ціль 6. Компенсування скорочення кількості членів партій і, відповідно, надходжень від членських внесків

Це можна назвати однією із найсуперечливіших цілей державного фінансування. Проблема в тому, що не зрозуміло на чому базується інформація щодо скорочення кількості членів партій та членських внесків. Автори законопроекту не надали відповідних даних. Більше того, складно уявити, що така інформація існує. Адже в Україні немає реєстру членів політичних партій, тому не відомо, хто і в які партії входить. Особливі питання викликає теза про те, що державне фінансування має компенсувати той факт, що зменшуються членські внески. Тобто, існує припущення, що членські внески є важливим джерелом у структурі доходів партії. Щоправда дані щодо звітів партій за І квартал 2016 року цю тезу не підтверджують. Із 11 партій, що набрали більше 2% голосів на парламентських виборах 2014 року внески збирає лише «Громадя нська позиція». При цьому за І квартал 2016 року їх сума склала всього лише 3 тис. грн. Блок Петра Порошенка «Солідарність» збирає членські внески через місцеві організації партії.

Комітет виборців України упродовж червня-серпня 2016 року проводив опитування представників обласних осередків парламентських партій. За отриманою інформацією в 37% осередків така практика відсутня. Якщо ж членські внески збираються, то їх сума, як правило, становить від 11 до 50 грн. щомісяця. Інший механізм фінансування політичних партій – це внески від громадян. Проте це також не є значним джерелом доходів для партій. Із 11 партій такі внески у своїх звітах вказали лише «Батьківщина», «Опозиційний блок», «Сильна Україна» та «Громадянська позиція».

Висновки

 Таким чином, із 6 проаналізованих цілей лише 3 реально втілити на практиці через реалізацію державного фінансування. Мова йде про зменшення ризиків корупції в політиці, зменшення залежності партій від великих донорів та переорієнтування діяльності партій на внутрішньопартійний розвиток. Інші ж цілі або слабко пов’язані із державним фінансування, або ж взагалі не мають до нього жодного відношення. 

Результатом завищених очікувань суспільства від державного фінансування може стати зневіра у цій реформі. Недарма експерти зазначають, що для того, щоб оцінити наслідки держфінансування потрібно бодай 10 років. В умовах України від реалізації будь-якої реформи чекають негайних змін на краще. Якщо ж їх немає, то реформа сприймається провальною. Із державним фінансуванням ситуація ускладнюється й тим фактом, що самі ініціатори закону визначили недосяжні цілі. Щоб їх реалізувати потрібна комплексна робота в різних напрямках. До прикладу, щоб створити чесну та вільну політичну конкуренцію самих лише змін у фінансуванні партій недостатньо. Це має бути поєднано зі зміною виборчої системи на пропорційну із відкритими списками, а також забороною або обмеженням політичної реклами. Щоб повноцінно оцінити наслідки запровадження державного фінансування треба встановити реалістичні завдання та визначити всі фактори, які можуть негативно позначитися на їх реалізації. До прикладу, попри те, що НАЗК вже створено і працює, в організаційному полі це є слабкий орган. Штат НАЗК укомплектований лише на 30% відсотків. При цьому очікування від органу є надзвичайно високими, в тому числі, щодо перевірки фінансових звітів політичних партій.

Станом на зараз позитивні наслідки державного фінансування пов’язані насамперед із підвищенням рівня прозорості в діяльності політичних партій. Половина політичних партій все ж подали фінансові звіти до НАЗК, хоч і мали із цим певні труднощі. Форма звітності теж потребує вдосконалення, про що заявляють самі політичні партії. Важливо також забезпечити подання інформації саме у форматі відкритих даних як це передбачено законодавством. Не варто забувати, що в Україні вже було раніше запроваджено державне фінансування. Воно діяло із 2006 по 2008 року, але його реалізація була зупинена, не досягнувши своєї мети. Тому важливо уникнути повторення цього сценарію. І для цього потрібно насамперед визначити реалістичні цілі, на основі яких робити висновки щодо успішності чи провальності ідеї.

Робота виконана в рамках Центру антикорупційних досліджень та освіти (Anti-Corruption Research and Education Centre). 

Автор: Денис Рибачок (студент Києво-Могилянської академії, кафедра політології)